Вони живуть у вашій пам’яті, отже, не вмерли…
Моріс Метерлінк «Синій птах»
Пам’ять – дивовижно влаштована. Іноді ми пам’ятаємо речі, які, здавалося б не мають ніякого значення, не варті уваги, а пригадати важливу інформацію з якоїсь причини не можемо. Іноді ми свідомо забуваємо (або намагаємося не помічати) очевидні речі.
24 лютого 2022 року – початок повномасштабного вторгнення…
Чи пам’ятаємо ми цей день? Напевне у кожного з нас він залишився в спогадах. Саме той момент, коли ми усвідомили: так, почалася справжня війна. Не та, що на Донбасі або в Криму, там, десь далеко, а справжня і страшна – з повітряними тривогами, вибухами, руйнуваннями будинків, коли смерть і страждання опинилися не там десь, а зовсім поряд. Рідні і дорогі для нас люди: сини, чоловіки, колеги по роботі, сусіди, студенти і випускники стали на захист країни.
Студенти і випускники, зовсім хлопчики, які ще вчора сиділи за партами, грали в футбол, бешкетували, прогулювали заняття, ми хвалили і сварили їх, викликали до коледжу батьків… Ми вручали їм на сцені актової зали дипломи, грамоти і подарунки за активність у громадському житті і спорті. Ми раділи їх успіхам: вступили до вишу, влаштувалися на роботу, одружилися, народилися діти. Ми раділи разом з ними, ми просили їх в майбутньому приводити своїх діток на навчання до коледжу. Ми будували плани. Ті плани, які в одну мить зруйнувала війна.
Як нестерпно боляче, що є такі, хто був частиною нашої родини Гідроколеджу, а тепер ми можемо говорити про них тільки в минулому. Але вони живуть у вашій пам’яті, отже, не вмерли…
Алея Пам’яті біля коледжу це саме про них. Не для них, їм вона не потрібна. Це для нас, щоб саме ми пам’ятали тих, хто ціною власного життя дарував нам можливість жити тут, на своїй землі, вчитися і працювати тут, в нашому коледжі.
Для вшанування пам’яті наших героїв Студентська рада коледжу запропонувала посадити алею з туй. Адміністрація їх підтримала і восени 2023 року ця ідея почала реалізовуватися.
Спочатку це були невеликі туйки і дерев’яні таблички. Але розуміли, що повинно бути щось інше. З’явилася група небайдужих викладачів, співробітників і студентів, які активно долучилися до справи: поливали туї, не для галочки і не про людське око, а просто так, прийшли на роботу раніше і полили, бо це в пам’ять про них, про наших хлопчиків. Просто підходили і давали гроші на облаштування Алеї, не питали скільки потрібно, а приносили і давали, скільки могли. Щиро дякую за це нашому директору Віктору ЧЕРНЕНКУ, завідувачам відділень Аллі КУХТАРЄВІЙ та Людмилі БУРГМАН, викладачам Ганні ДИЧОК та Анжеліні ПОТАПОВІЙ. Дякую Даші ЖУРИБІДІ, завдяки її енергії і ентузіазму був знайдений спонсор, який виготовив перші 7 табличок з іменами наших героїв. Дякую керівнику фізичного виховання Володимиру САПКУ за те, що і надалі допомагає з виготовленням табличок. Дякую майстру Ігорю БІРЮКОВУ і викладачу Володимиру КОЛОДЯЖНОМУ за виготовлення опалубків під таблички. І безмежна подяка нашим небайдужим студентам. Сергій ГАРМАШ придбав будматеріали під опалубки. А завдяки нашим студентам – Дніпрогесівцям Алея має свій сучасний вигляд. Андрій ПУДЛИК розробив дизайн, придбав нові туї і решту матеріалів для Алеї, а Олексій ЯКОВЕНКО реалізував проєкт.
Тепер ми можемо приходити до наших хлопців і згадувати, і пам’ятати.
Лютий 2022 року. Вже розпочався другий семестр 2021/2022 навчального року. Повинен вийти з академічної відпустки студент Андрій САВЕЛО. Намагаємося його розшукати, але зв’язку немає, на телефонні дзвінки не відповідає. Не відповідає… Бо він у Маріуполі… 36-та окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Матрос-водій Андрій САВЕЛО. На захисті Батьківщини з першого дня. І до останнього… Останнього СВОГО дня – 18.03.2022. Ми ще майже рік не знали нічого про Андрія, для нас він назавжди студент групи БМО-19.
Першим, про кого прийшла сумна звістка, і це стало відомо в коледжі, став Антон ЗАХАРЧЕНКО (випускник 2017 року, група БМО-13). 518 день цієї жахливої війни. 02.06.2023 Антона не стало. Красунчик, спортсмен-футболіст, якому зі сцени на випускному вручали грамоти «за перемоги у спорті» і «за участь в громадському житті та популяризацію спеціальностей механічного відділення». Разом з Антоном ми раділи, коли він одружився і у нього народився син. Бо тепер точно, повернеться, тепер є для кого жити! Тепер йому назавжди 26. І він живе в нашій пам’яті.
19.10.2023 знову на щиті наш Герой – Віталій КУЦАЄВ. Він прийшов вчитися вже в свідомому віці, працював в Запорізькому кар’єроуправлінні, щоб займати керівну посаду потрібна була освіта. Сів за студентську парту, планував отримати диплом фахового молодшого бакалавра за спеціальністю «Галузеве машинобудування». Але почалася війна. Відвіз в безпечне місце – на захід України родину – жінку і двох маленьких дітей і пішов захищати країну. Тепер він назавжди наш студент (група ГМ-20).
09.11.2023 зупинилося серце Дмитра БАРАБАНА. Теж спортсмен, теж футболіст. Не минуло й півроку, як Діма захистив диплом. Навчався в два етапи. Спочатку покинув коледж і не захистив диплом, але потім, вже перебуваючи на військовій службі вирішив, що освіта потрібна. Його відпустили на захист диплому. Хвилювався неймовірно. Класний керівник Алла Анатоліївна Топач намагалася заспокоїти, бо хіба може чогось боятися Герой-захисник. Питала: «Невже тут страшніше, ніж на війні?». Захистився. Тепер вже випускник 2023 року, групи БЦІс-19. Але підступна куля наздогнала біла села Кринки під Олешками на Херсонщини.
Листопад 2023. Тільки оговталися від однієї новини і знову сталося. «Ви чули? Та невже це правда? Не може бути…? Як таке можливе?» Сергій ВЄТОШКІН, випускник 2006 року (група МГУ-02). Вчився… як міг, але для усіх нас він був не просто студент, а «хлопець з нашого району», завжди привітний, куди не підеш, всюди бачиш Сергія: магазин, базар, парк… Посміхається, вітається. Було враження, що він так і залишився нашим студентом. Тепер на Алеї Пам’яті садить тую на честь свого батька Максим ВЄТОШКІН, теж наш студент (група 1ГЕ-25). Життя триває…
Січень 2024 року. Знову на щиті наш герой – Микола ГОЛОВАТЮК, випускник 2006 року (група ЕТО-02). Дивлюся на фото мужнього воїна, але бачу того маленького, худенького Колю якого весь час намагалася пересадити поближче, щоб бачити, що він працює на парі, а не займається своїми справами. Як давно це було і якими неважливими стали тепер ті проблеми. Важко поранений Микола близько місяця боровся за життя, але дива не сталося. 06 січня 2024 року його серце перестало битися.
14 жовтня 2023 року, відмовившись від бронювання вступив до лав ЗСУ Євген БАЛАГАНСЬКИЙ (він на той час вже обіймав посаду майстра цеху з ремонту металургійного устаткування Запорізького Заводу Феросплавів). За результатами проходження військової підготовки був відібраний для подальшого навчання у Військовій академії (м. Одеса), у січні 2024 року отримав військове звання «Молодший лейтенант». Служив командиром стрілецького взводу 53-ї окремої механізованої бригади імені Володимира Мономаха. Наш Женя, веселий і дотепний, спортсмен і активіст, випускник 2011 року (група БМО-08). З лютого 2024 він вважався зниклим безвісти. Звучить, як вирок, але ще є надія. Проте дива не сталося. Через рік стало відомо, що Євген БАЛАГАНСЬКИЙ загинув 25 лютого 2024 року під час штурмових дій ворога в районі населеного пункту Водяне, Покровського району, Донецької області. Його поховали 12 березня 2025. У нього залишилася дружина, донечка і пасинок, якого він виховував з дитинства.
В 2021 році на 1 курс спеціальності «Теплоенергетика» енергобудівельного відділення поступив Сергій ОСТРОВСЬКИЙ. Патріотично налаштований юнак не залишився поза увагою викладачів і студентів. Його щира зацікавленість не просто у вивченні, а в дослідженні історії України була загальновідомою. Він був членом патріотичної організації «Основа Майбутнього», свого часу очолив запорізький осередок «Intolerant company: ME4» та створив молодіжний рух в Запоріжжі, де тренував та розвивав молоде покоління, готуючи до реалій війни. 29 травня 2024 року Сергію виповнилося 19 років і він добровольцем пішов в армію. Він був в навчальному центрі. Російська ракета перервала його недовге, але гідне життя. Вдома на Сергія чекала молода дружина.
В лютому 2025 року всю Україну збентежила новина: ворожа ракета знову поцілила на полігон з українськими солдатами, тепер вже під Дніпром. А потім ми дізналися, що сам там проходив підготовку наш Стефан. Стефан ГРЕКОВ, випускник 2008 року (група БС-05). Дивлюся на фото красивого 40-річного чоловіка, і не можу повірити, що це він, наш хлопчик, високий, худенький і завжди усміхнений. За усі три роки навчання не пам’ятаю, щоб Стефан не посміхався. І в коледжі, і в магазині у батьків де постійно допомагав їм, тут, поряд біля коледжу, в МЖК. Обов’язково привітається, скаже привітне слово. А тепер немає і його…
Вступна кампанія 2024 року. Як і обіцяв, привів на навчання свого сина наш випускник 2005 року (група СТС-01) Женя КУЗЬМЕНКО. Правда вже не Женя, а воїн-визволитель, учасник бойових дій Євген КУЗЬМЕНКО, згадував навчання, спілкувався з викладачами, обіцяв бути на захисті диплому у сина. Але не склалося. Підступна куля обірвала його життя 11.04.2025 під Кремінною біля Сєвєродонецьку. І вже його син Сашко висаджує на Алеї тую на честь свого батька-героя.
Наші хлопці. Кожна плита і кожна туя – це не просто символ. Це можливість пам’ятати вас, наші Герої. Проходжу поруч, поливаю туї, бачу кожного з вас, розмовляю з вами, в моїй пам’яті ви живі. Ви живете у нашій пам’яті, отже, не вмерли…
Післямова…
Не завжди інформація надходить вчасно. Тільки напередодні початку 2025-2026 навчального року ми дізналися про ще одного нашого Героя, життя якого обірвала війна. Кирило СІЛІН, випускник 2018 року (група ІД-17). Боєць Національної Гвардії України. Захищав країну у лавах 12-ї бригади спеціального призначення «Азов», був водієм-оператором 2-го екіпажу розвідувально-ударних безпілотних аварійних комплексів спеціального призначення. Загинув 15 березня 2024 року поблизу селища Білогорівка на Луганщині.
