Післявоєнне відродження технікуму відбувалося разом з відбудовою Дніпрогесу. 23 лютого 1944 року уряд приймає рішення про відбудову Дніпровської ГЕС, а у березні 1945 року відновлює свою діяльність, тепер вже Запорізький гідроенергетичний технікум з денною й вечірньою формами навчання.
Для проведення занять було виділене приміщення дитячого садка у селищі Новий Кічкас – 4 кімнати на 12 навчальних груп.
В 1946 році технікум повернувся до середньої школи №23.
Директором було призначено Бархударова Амо Богдановича.
Саме на нього, на викладачів та студентів було покладене завдання з відродження технікуму, виведення його на рівень кращих середньотехнічних навчальних закладів міста. Крім того, викладачі і студенти приймали активну участь у відбудові господарських об’єктів рідного міста. В ті далекі роки технікум жив в одному ритмі з Дніпрогесом. Жоден агрегат не монтувався без активної участі студентів старших курсів і викладачів. У квітні 1948 року за відбудову Дніпрогесу директора технікуму було нагороджено орденом «Знак пошани».
В цей час здійснюється формування основних спеціальностей технікуму. Готували фахівців зі спеціальностей: Монтаж і експлуатація гідроустановок, Монтаж і експлуатація механічного обладнання гідроустановок, Монтаж і експлуатація обладнання ГЕС, Монтаж і експлуатація підстанція і ліній електропередач, Автоматика і електромеханіка, Гідротехнічне будівництво, Гідротехнічні дослідження, Будівельні машини і обладнання, Промислове і цивільне будівництво, Трансформаторобудування, Виробництво високовольтної апаратури, Холодна обробка металу різанням. Велика заслуга в цьому і директора Козлова Костянтина Олексійовича.
В 1949 році колектив «Дніпробуду» розпочав будівництво нового навчального корпусу, гуртожитку і їдальні Запорізького гідроенергетичного технікуму. В будівництві приймали участь студенти і викладачі. Протягом чотирьох років майже щоденно по дві групи студентів разом з класними керівниками, майстрами виробничого навчання і викладачами працювали на будівельному майданчику (кожен студент за рік відпрацьовував по 12 повних восьмигодинних змін). 1952-1953 навчальний рік технікум розпочав в новому корпусі за адресою – вул. Мінська (нині Купера інженера), 10: гостинно відчинили двері 28 аудиторій, 10 кабінетів і лабораторій «Гідрокомплексу».
В Україні 195І-1965 роки були відзначені спорудженням Дніпровського каскаду гідроелектростанцій – Дніпродзержинської, Кременчуцької, Каховської. Тому на базі технікуму відкриваються 8 філій (Київська, Полтавська, Криворізька, Зуївська, Ново-Каховська, Зеленодольська, Дніпродзержинська, Старобешівська). Потім ці філії стали самостійними технікумами або увійшли до складу вищих навчальних закладів.
З 1 січня 1957 року технікум перейшов в підпорядкування Запорізького раднаргоспу, що мало для нього негативні наслідки. Скоротився контингент студентів, відбулися зміни в структурі спеціальностей. Як наслідок – з початку 1959-1960 навчального року новий корпус технікуму, за винятком лабораторій гідрокомплексу, було передано Фармацевтичному інституту, що перебазувався з міста Одеси. ЗГЕТ знов повернувся до старого приміщення по вул. Кияшка, 16-а, що мав невелику площу і був вже не пристосований для роботи Гідроенергетичного технікуму. Такі зміни привели до переходу на тризмінну систему навчання (дві денні і одна вечірня). Змінюється характер спеціальностей. Як не потрібні регіону були закриті Монтаж гідроенергетичних установок і Центральні електричні мережі, натомість відкрито Електроапаратобудування, Санітарно-технічне облаштування приміщень, Електрообладнання промислових підприємств, Електрозварювальне виробництво.
Під керівництвом Ковальського Олексія Олександровича (1957-1960), Єременко Лідії Василівни (1960-1961) технікум не тільки вижив, а й підготував з 1957 по 1961 рік більше 2000 спеціалістів.
Авторитет навчального закладу був такий високий, що туди приїжджали вчитися з Болгарії, Польщі, В’єтнаму, Куби.